Напередодні великого православного свята Воздвиження Чесного і Животворного Хреста Господнього є нагода згадати про одну подію (ми з обережності не вживаємо слово «диво»), яка трапилася п’ять років тому – 17 вересня 2015 року – у день освячення новозбудованого храму у селі Носачів, яке розташоване на межі Смілянського і Шполянського районів.

Лише три роки знадобилося молодому батюшці отцю Стефану Горбунову, щоби на місці святого храму, який колись стояв у цьому селі і наприкінці 30-х років за наказом влади був знищений місцевими активістами-безбожниками, виріс новий храм: нехай не такий величний, як попередній, але не менш гарний, охайний, немов намальований на високому пагорбі на тлі небесної блакиті. Сам отець Стефан живе і служить у сусідньому селі Ротмистрівка – щоправда, у пристосованому приміщенні, поруч з яким його дбанням зводиться новий Михайло-Архангельський храм. Але на прохання парафіян Носачіва він активно опікується духовним життям і цього села, де у травні 2012 року було закладено перший камінь у підмур церкви, яку урочисто освячено на честь Різдва Божої Матері.

Саме того дня, коли нині спочилий митрополит Черкаський і Канівський Софроній увійшов на церковне подвір’я нового храму, щоби звершити уставний чин освячення, сталася та дивовижна і резонансна подія, про яку ми згадали: у безхмарному небі раптом з’явилося чітке зображення Чесного Хреста. Живими свідками цього явища були сотні людей, які зібралися на пагорбі, де стояв новозбудований храм.

Цікаво, що воно утворилося не внаслідок так званого інверсного сліду літаків, що час від часу пролітають над цією місцевістю, а саме нерукотворним чином, коли поодинокі хмаринки раптом утворили чітку конфігурацію Хреста, і до того ж не десь збоку, поодаль храму, а безпосередньо над ним, що дало можливість спостерігати усім присутнім і фіксувати на камери та мобільні телефони.
Явище тривало кілька хвилин, після чого поступово зникло, небо стало абсолютно безхмарним і залишилося таким протягом усього часу, поки тривало святкове богослужіння.

– Це можна сприймати як особливу милість Божу над нашим селом, усім нашим краєм, – переконаний отець Стефан, – тому ніхто із селян не може бути байдужим до церковного життя.

***

Святий храм на честь Різдва Пресвятої Богородиці, який стояв тут колись, у 30-х роках спіткала гірка доля багатьох інших православних святинь нашого краю – так само як і тих, хто служив там, хто ходив туди молитися. Про ті жахливі часи збереглися спогади одного з уродженців Носачіва, який нині живе в Канаді. Він видав невелику історію рідного села і передав частину її накладу для своїх односельців.

У тій книжці, зокрема, є спогади про те, як місцеві безбожники-комсомольці у 1937 році за наказом влади почали трощити храм Божий, як центральний купол покотився вниз – туди, де зараз проходить залізнична колія. Частина будівельного матеріалу з розібраної церкви пішла на будинок трактористів, а частина була просто спалена в грубах…

Лише протягом однієї ночі було заарештовано 40 найбільш активних парафіян, котрі не побоялися підняти свій голос не лише на захист святого храму, а й проти тієї грабіжницької політики, яку чинила тоді ще молода радянська влада на чолі з «вождем усіх часів і народів» Сталіним. Заарештованих православних селян було заслано до концтаборів і піддано тортурам. А жахливий Голодомор, який настав невдовзі, уніс ще 740 життів мешканців цього села. Мабуть, як невідворотна кара за знущання над святинею…

І от тепер, коли на місці знищеного храму Божого виріс новий, засяяли два хрести: один на землі, а другий в небі – як непереможний символ Святого Православ’я.

Олександр Слєпцовський
Використані світлини з авторського фотоархіву

Кількість переглядів: 88